Антоніми до слова Небуття

Мені пригадалося, що ми всі боїмось темноти, що це безмежна порожнеча, надмірна ділянка небуття, домена демонів і смерти.

Вона ж сама тепер, як трепетання вітру, як переблиск думки в пітьмі небуття, не стане її, а думка житиме, битиметься, злітатиме над усім сущим на невидимих крилах її страждань і чутливості її серця.

Парменід стверджував, що за належної уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати: «Лише буття є, а небуття узагалі немає».

Та ніби й цього йому було замало, торкнувся кнопки й одним порухом руки послав у небуття погруддя грецького мудреця.

А кожний промінь буття болючу жагу зависті і пожадан ня будить у твоїй пустці і в хаосі твого небуття.